Захворіло у світі
12,128,406
Померло у світі
551,384
Вилікувалось у світі
6,650,507
Захворіло в Україні
51,224
Померло в Україні
1,327
Вилікувалось в Україні
23,784
Межі дозволеного: що заховано «між рядків» зустрічі Зеленського і Путіна в Парижі

Межі дозволеного: що заховано «між рядків» зустрічі Зеленського і Путіна в Парижі

Чого прагнуть сторони і чому Путін згадав Сребреницю

Цей матеріал також доступний російською
Межі дозволеного: що заховано «між рядків» зустрічі Зеленського і Путіна в Парижі
Президент України Володимир Зеленський та президент РФ Владімір Путін
Фото: DR

Президентам України і Росії 9 грудня в рамках зустрічі в Парижі в «нормандському форматі» вдалося домовиться щодо обміну полоненими. Однак питання передання контролю за українським кордоном Україні, як і раніше, залишилося невирішеним.

Які висновки можна зробити з публічних заяв двох сторін за результатами зустрічі й на що слід звернути увагу українській владі, розповів Mind військовий експерт Михайло Жирохов.

Наріжним каменем усього мінського мирного процесу є контроль над відрізком українсько-російського кордону в межах окупованих територій Луганської та Донецької областей. Повністю ігноруючи будь-яке міжнародне право, Росія у будь-який спосіб намагається не віддати ділянку кордону протяжністю в 408 км під контроль державних структур. Такий собі нонсенс у міжнародних відносинах.

За що «торгується» Росія

Саме тому час від часу з'являються різноманітні плани, які, окрім як вивертами, складно назвати – спільний контроль із представниками територіальних громад, контроль за допомогою безпілотників, місії ОБСЄ і багато іншого.

Для України питання контролю кордону є основним, бо за п'ять років війни на Донбасі саме неконтрольованість кордону стала однією з основних причин посилення конфлікту. Саме через кордон з літа 2014 року постійно переправляється зброя, наркотики, контрабанда, кримінал, російська агентура й диверсанти.

І такий стан речей, помножений на «особливий статус» окупованих територій, означатиме, що весь цей негатив вільно поширюватиметься всією територією України. А це саме те, проти чого була розпочата антитерористична операція навесні 2014 року.

Тепер, у разі якщо наше військово-політичне керівництво погодиться на будь-який російський «варіант», це стане реальністю й означатиме перемогу Росії та її маріонеток.

Про позицію Путіна

Поки, на жаль, ситуація з кордоном для нас складається вкрай негативно. Незважаючи на зустріч у Парижі, що деякі ЗМІ подають як «прорив у відносинах РФ – Україна», Росія демонстративно виносить питання контролю кордону «за дужки». Агресор ані на міліметр не відступиться від своєї позиції зразка 2014 року.

Чого лише вартий виступ президента РФ Путіна, який фактично обнулив усі підсумки зустрічі в Парижі. Мається на увазі його міркування про те, що почнеться, коли українська армія закриє кордон з Росією. Висновок кремлівського лідера однозначний: «Сребрениця буде, ось і все».

Причому обрано було не більш зрозумілу росіянам операцію МВС РФ із «зачистки» чеченського села Самашки 1995 року. Або для тих, хто народився за часів СРСР, – знищення всіх жителів білоруського села Хатинь 1943 року. І це зовсім не випадково.

Сребрениця – відомий епізод Боснійської війни, набагато ближчий європейцям. Останні до сьогодні мають певний комплекс провини за те, що в липні 1995 року не змогли запобігти вбивству боснійськими сербами 7000–8000 боснійських мусульман.

І попри те, що Міжнародний трибунал виніс рішення у справах колишньої Югославії, і командувач армією Республіки Сербської генерал Ратко Младич 2017 року був засуджений до довічного ув'язнення, цей конфлікт зберігся в суспільній пам'яті.

Тому Путін і вдається до такої маніпуляції європейською свідомістю, уточнюючи в канцлерки Німеччини Ангели Меркель і президента Франції Еммануеля Макрона: «Хочете, як у Сребрениці?».

З огляду на такий підхід, говорити про те, що російський лідер збирається виконувати будь-які угоди, навіть підписані за участю європейських політиків, не доводиться.

Другий важливий висновок з його промови – він не довіряє не лише Зеленському, а й міжнародним посередникам. Отже він ніколи не погодиться, наприклад, на введення миротворчих сил – ЄС або ООН – на Донбас.

Тим більше що Мінські угоди, на які так люблять посилатися всі причетні до подій на Донбасі, написані дуже «вдало» – так, що виконувати і трактувати їх можна по-різному, залежно від політичної волі.

Чим ризикує Україна

Попередньому президенту України вдавалося «виконувати їх, не виконуючи». Україна наполягала на тому, що там прописані не лише наші кроки, але й Росії як сторони конфлікту. Петру Порошенку тоді вдавалося балансувати й доводити, що Україна є такою ж стороною конфлікту, а не гарантом виконання Мінських угод. Тепер очевидно, що нове керівництво країни намагається відповідати російським «побажанням» у рамках цих угод.

Так, після зустрічі в Парижі російська позиція не змінилася, але ми в односторонньому порядку збираємося відходити ще на трьох ділянках лінії фронту на Донбасі.

Безболісно, як це було минулого разу, не вийде. Конфігурація лінії зіткнення така, що відхід практично в будь-якому місці буде вкрай гостро сприйнятий в армійських колах. Та й громадянське суспільство налаштоване досить негативно, це підтвердили нещодавні мирні акції протесту.

Зі свого боку оточення Зеленського в особі міністра внутрішніх справ Авакова, розуміючи ситуацію, намагається «робити гарну міну при поганій грі». Інакше як оцінити його ініціативу з послідовним переданням кордону за день до виборів на окупованих територіях, яка не закінчиться нічим за відсутності «відмашки» Путіна. Всі прекрасно розуміють, що російський президент принципово не погоджується на передання контролю за українським кордоном Києву.

Як відіб'ється на місцевих жителях передання контролю над кордоном України

Весь цей час кордон з російського боку продовжував функціонувати в штатному режимі. Зброя, боєприпаси та «добровольці» їхали і їдуть окремими колонами та ешелонами. Місцеві жителі продовжують формально сприйматися російськими прикордонниками як громадяни України, і на них поширюються ті самі правила, як і при перетині кордону в будь-якому іншому місці.

Єдиний виняток – росіяни визнають документи, видані «ЛНР» і «ДНР». Зрозуміло, що повернення кордону створить тимчасові проблеми для жителів. Останнім знадобиться час, щоб відновити втрачені українські документи або отримати нові.

Але серйозних проблем це не створить. Не відбудеться й «гуманітарної катастрофи», про яку так люблять розповідати на російському телебаченні. Можливо, будуть питання до тих людей, які в останні роки виїхали до Росії. Хоча, ймовірно, вони й не горітимуть бажанням повернутися.

Загалом ситуація з кордоном і небажанням Путіна віддавати його під контроль нашої держави викликає найбільші побоювання. Нарівні з загрозою відновлення активних бойових дій. І безкомпромісне рішення щодо кордону повинно лежати в основі будь-яких переговорів за участю західних політиків.

Чи розуміє ситуацію, що склалася, Зеленський і його команда – питання поки риторичне. Наразі складається враження, що глобального бачення «дорожньої карти» врегулювання конфлікту на Донбасі в нової влади просто немає. Є лише передвиборні обіцянки, що, як виявилося, виконати зовсім непросто.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті